Перш за все виробникам, постачальникам, реалізаторам тощо харчових продуктів як операторам ринку потрібно отримати експлуатаційний дозвіл на потужність або зареєструвати свою потужність, а саме:

• Експлуатаційний дозвіл отримують оператори ринку, що провадять діяльність пов’язану з виробництвом та/або зберіганням харчових продуктів тваринного походження, дозвіл видається через ЦНАП територіальним органом компетентного органу на кожну окрему потужність до початку її експлуатації (ЗУ № 771/97-ВР ст. 23);
• Державній реєстрації підлягають потужності з виробництва та/або обігу харчових продуктів, на які не вимагається отримання експлуатаційного дозволу - це первинне виробництво, транспортування/зберігання харчових продуктів тваринного походження, у тому числі тих, які не потребують дотримання температурного режиму та можуть зберігатися при температурі вище 10 °C, заклади громадського харчування, виробництво та/або зберігання харчових продуктів, інгредієнтами яких є виключно продукти рослинного походження та/або перероблені продукти тваринного походження (ЗУ № 771/97-ВР ст. 23, 25). Реєстрацію здійснюють територіальні органи компетентного органу (ДПСС) на безоплатній основі. Зареєструвати свою потужність оператору ринку (ФОП, ФО, Юридичні особі) потрібно не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку роботи потужності.

По друге оператор ринку на своїй потужності зобов’язаний розробити, ввести в дію та застосовувати постійно діючі процедури, що засновані на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках - система НАССР (ЗУ № 771/97-ВР ст. 20, 21). Сертифікація постійно діючих процедур, заснованих на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках, не є обов’язковою.

В третє відповідно до ст. 22 ЗУ № 771/97-ВР оператор ринку повинен забезпечити простежуваність харчових продуктів та мати можливість ідентифікувати інших операторів ринку шляхом запровадження системи та процедури, що дають змогу систематизувати інформацію про операторів, що постачають та яким постачаються харчові продукти, тварини або речовини.

З метою простежуваності для харчових продуктів, що випускаються в обіг, потрібні такі супровідні документи: товаро-транспортні накладні, якісні посвідчення або декларація про відповідність, а також сертифікат відповідності або висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, якщо це передбачено законодавством (р. 2 ст. 32: р.7 ст. 37 № 771/97-ВР).  

Детальніше:

Товаро-транспортні накладні

підтверджують факт перевезення та містять інформацію про відправника, одержувача, найменування та кількість вантажу.

Якісні посвідчення

(або декларація про відповідність) засвідчують відповідність харчового продукту встановленим вимогам щодо якості та безпеки.

Сертифікат відповідності

може знадобитися для певних видів продуктів, особливо при експорті або якщо це передбачено умовами контракту.

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи

видається на нові харчові продукти, або якщо це передбачено законодавством.

Ветеринарні документи

(довідки, свідоцтва, сертифікати) необхідні для продуктів тваринного походження.

Крім цих основних документів, можуть знадобитися інші документи в залежності від виду продукту, його призначення та умов обігу. Важливо, щоб виробник забезпечував відповідність продукції вимогам законодавства та надавав необхідну супровідну документацію.

Наприклад, для експорту продуктів харчування можуть знадобитися міжнародний сертифікат здоров'я, фітосанітарний сертифікат, ветеринарний сертифікат, сертифікат про походження товару.

На сьогоднішній день основним супровідним документом від виробника, постачальника до реалізатора на території України є «Товаро-транспортна накладна». Більшість супровідних документів які використовувалися раніше для ідентифікації та засвідчення відповідності харчового продукту згідно Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» замінило маркування харчового продукту. Закон був введений в дію 6 серпня 2019 року з перехідним періодом -3 роки. Закон гармонізований із Регламентом ЄС щодо надання споживачам інформації про харчові продукти та розроблений відповідно до Всеохоплюючої стратегії імплементації Частини ІV «Санітарні та фітосанітарні заходи» Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Закон містить загальні вимоги, актуальні для всіх продуктів, з деякими винятками. Проте законодавчо може встановлюватися ще ряд спеціальних вимог до окремих продуктів харчування, які цього потребують (наприклад, дитяче харчування, мед, цукор чи інші продукти).

Серед основних вимог до інформації, які стосуються як реклами харчових продуктів, так і їхнього представлення, тобто форми, зовнішнього вигляду, упаковки, розміщення на вітринах тощо:

• вона не повинна вводити в оману;
• має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача;
• не повинна приписувати будь-яким харчовим продуктам профілактичні властивості, здатність лікувати чи зцілювати від хвороб і не повинна посилатися на такі властивості.

До нововведень Закону належить також розподіл інформації на два види: обов’язкову і необов’язкову. Перша регламентована статтями 6 та 7 Закону і має винятки, тому виробникам рекомендовано особливо ретельно вивчити ці дві статті, щоб знати, чи вся інформація надана стосовно конкретного продукту.

 До обов’язкової інформації належать такі дані: назва харчового продукту; перелік інгредієнтів (для деяких продуктів й кількість певних компонентів); алергени; кількість продукту в установлених одиницях вимірювання; мінімальний термін придатності або дата «вжити до»; особливі умови зберігання та/або умови використання; найменування та місце­знаходження оператора ринку, який відповідає за інформацію про харчовий продукт (для імпортованих продуктів - компанія-імпортер); країна або місце походження продукту; у разі необхідності - інструкція для використання. Новою є також вимога щодо позначення фактичного вмісту спирту: якщо в напої спирту більше 1,2%, то споживача про це слід проінформувати. До слова, такий відсоток спирту може бути навіть у кефірі чи у квасі. Якщо до складу продукту входить складний інгредієнт і в загальному обсязі його більше 2%, то потрібно вказувати всі його складові. Якщо ж такого компоненту в загальному обсязі продукту менше 2%, то деталізувати не обов’язково. Ця вимога стосується й суміші прянощів.

Добровільна (необов’язкова) інформація - це те, що виробник вважає за потрібне вказати на свій розсуд, однак вона не повинна спотворювати обов’язкову і не може її заміщувати. Добровільна інформація має бути зрозумілою для споживача та чіткою, не повинна вводити в оману і в разі необхідності має базуватися на відповідних наукових даних. На обов’язкову та добровільну Закон також окремо поділяє інформацію для фасованих та нефасованих харчових продуктів. До останніх належать ті, що продаються розсипом, та продукція закладів громадського харчування.

Також новий Закон вимагає надавати інформацію про алергени, виділяючи їх у переліку інгредієнтів, вимога стосується конкретних 14-ти алергенів. Яким чином виділяти - шрифтом, кольором чи стилем - вирішує виробник. Але інформація про них повинна бути в переліку інгредієнтів із чітким зазначенням назви речовини або продукту-алергена.

Кам’янське районне управління ГУ ДПСС в Дніпропетровській області наголошує операторам ринку на неухильності дотримання законодавства про безпечність харчових продуктів під час транспортування, зберігання, переробки, пакування та реалізації харчових продуктів, а також відповідності харчових продуктів вимогам законодавства та наявності супровідних документів під час обігу харчових продуктів особливо товаро-транспортних накладних.

Відповідальність за недотримання вищезазначених вимог відповідно до законодавства про харчові продукти та корми Статті 65. тягне за собою адміністративна відповідальність в вигляді штрафу.